Щоденник православного священика
Допоки є день
«Я маю робити діла Того, Хто послав Мене, доки є день; приходить ніч, коли ніхто не може робити» (Ин. 9: 4)
Як часто ми втрачаємо нагоду допомогти бідному, висловити співчуття скорботному, провідати хворого, порадувати й приголубити старого й малого і дізнаємося надто пізно, який страшний збиток заподіяла наша недоглянутість у житті цієї людини! Можливо, гіркота налягла їй на душу, або її затоплює земне зло, а добре слово напуття, своєчасно сказане, могло б розсіяти морок, що загрожує вічною темрявою....
Дитина перебувала поруч із нами, чи вплинули ми істинною любов'ю на цю ніжну душу? Ні, і дитина виросла невіруючою, блукає, можливо, і тепер на шляхах свавілля або розпусти, тому що ми вчасно не зупинили її....
Старече серце нудиться самотністю, таємні сльози проливаються, а ми проходимо повз, і раптом смерть забирає в нас можливість це виправити! Тоді ми кидаємося в безсилому горі до млявого трупа, несемо до труни наші сльози і зітхання - але пізно, заплющені очі на нас не глянуть, заплющені вуста нам не дадуть відповіді, ми вже нічого зробити не можемо! Серце наше стискається, совість нас мучить, ми бачимо невблаганно ясно все, що втратили, усвідомлюємо нашу байдужість, неувагу, але вже не можемо загладити їх, не в силах нічого повернути! Ми могли б прикрасити життя людей похилого віку добрим, лагідним словом, вчасною допомогою, щирим заохоченням, а ми несемо квіти і сльози до млявого тіла!
О, будемо «один до одного добрі, співчутливі» (1Пет. 3: 8), не будемо відкладати, будемо спішити віддавати душу свою ближнім своїм! Будемо старанно робити справу нашого Господа, «доколе є день»!
Допоки є день
«Я маю робити діла Того, Хто послав Мене, доки є день; приходить ніч, коли ніхто не може робити» (Ин. 9: 4)
Як часто ми втрачаємо нагоду допомогти бідному, висловити співчуття скорботному, провідати хворого, порадувати й приголубити старого й малого і дізнаємося надто пізно, який страшний збиток заподіяла наша недоглянутість у житті цієї людини! Можливо, гіркота налягла їй на душу, або її затоплює земне зло, а добре слово напуття, своєчасно сказане, могло б розсіяти морок, що загрожує вічною темрявою....
Дитина перебувала поруч із нами, чи вплинули ми істинною любов'ю на цю ніжну душу? Ні, і дитина виросла невіруючою, блукає, можливо, і тепер на шляхах свавілля або розпусти, тому що ми вчасно не зупинили її....
Старече серце нудиться самотністю, таємні сльози проливаються, а ми проходимо повз, і раптом смерть забирає в нас можливість це виправити! Тоді ми кидаємося в безсилому горі до млявого трупа, несемо до труни наші сльози і зітхання - але пізно, заплющені очі на нас не глянуть, заплющені вуста нам не дадуть відповіді, ми вже нічого зробити не можемо! Серце наше стискається, совість нас мучить, ми бачимо невблаганно ясно все, що втратили, усвідомлюємо нашу байдужість, неувагу, але вже не можемо загладити їх, не в силах нічого повернути! Ми могли б прикрасити життя людей похилого віку добрим, лагідним словом, вчасною допомогою, щирим заохоченням, а ми несемо квіти і сльози до млявого тіла!
О, будемо «один до одного добрі, співчутливі» (1Пет. 3: 8), не будемо відкладати, будемо спішити віддавати душу свою ближнім своїм! Будемо старанно робити справу нашого Господа, «доколе є день»!