Щоденник православного священика
Поклади на Господа сум свій
«Залишаючись на місці й у спокої, ви врятувалися б; у тиші й упованні фортеця ваша» (Ис. 30: 15)
Ми часто уявляємо, що турботи і тягарі наші повинні бути пов'язані з пригніченням і тривогою. Ми не розуміємо і часто засуджуємо тих, які ставляться спокійно до прикрощів життя. Безсумнівно, не можна не відчувати до деякої міри тягаря покладених на нас турбот. Свідомість цього тягаря неминуча, але не повинна забирати в нас здатність відчувати радість і користуватися променями світла, посланого нам. Надмірна заклопотаність і зневіра не тільки не полегшають виконання нашого обов'язку, а й принесуть нам шкоду. Дух метушні й постійної тривоги забирає в нас ті сили, які ми можемо почерпнути тільки в дусі лагідності й упованні на Бога. Тільки незворушний дух повного підпорядкування Богові дасть досконалий мир душі, необхідний для успішної праці. У цьому дусі, який дарується нам згори, ми працюємо не окремо від Бога, а в спілкуванні з Ним.
Зазвичай, кидаючись на всі боки в метушні й тривозі, ми намагаємося виконати те, що здається нам нашим обов'язком, і справа начебто валиться з наших рук. Краще було б іноді замінити цю метушню усамітненням і молитвою, поклавши на Господа непосильний тягар. Сподіваючись тільки на власні сили, ми не можемо виконати нашого завдання. Лише підбадьорені любов'ю Божою можуть сподіватися на звершення справи. Вона буде справою Божою, якій ми послужимо вірним знаряддям.
Поклади на Господа сум свій
«Залишаючись на місці й у спокої, ви врятувалися б; у тиші й упованні фортеця ваша» (Ис. 30: 15)
Ми часто уявляємо, що турботи і тягарі наші повинні бути пов'язані з пригніченням і тривогою. Ми не розуміємо і часто засуджуємо тих, які ставляться спокійно до прикрощів життя. Безсумнівно, не можна не відчувати до деякої міри тягаря покладених на нас турбот. Свідомість цього тягаря неминуча, але не повинна забирати в нас здатність відчувати радість і користуватися променями світла, посланого нам. Надмірна заклопотаність і зневіра не тільки не полегшають виконання нашого обов'язку, а й принесуть нам шкоду. Дух метушні й постійної тривоги забирає в нас ті сили, які ми можемо почерпнути тільки в дусі лагідності й упованні на Бога. Тільки незворушний дух повного підпорядкування Богові дасть досконалий мир душі, необхідний для успішної праці. У цьому дусі, який дарується нам згори, ми працюємо не окремо від Бога, а в спілкуванні з Ним.
Зазвичай, кидаючись на всі боки в метушні й тривозі, ми намагаємося виконати те, що здається нам нашим обов'язком, і справа начебто валиться з наших рук. Краще було б іноді замінити цю метушню усамітненням і молитвою, поклавши на Господа непосильний тягар. Сподіваючись тільки на власні сили, ми не можемо виконати нашого завдання. Лише підбадьорені любов'ю Божою можуть сподіватися на звершення справи. Вона буде справою Божою, якій ми послужимо вірним знаряддям.