Щоденник православного священика
Про молитву
«Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолися Отцю твоєму, Який потайки» (Мф. 6: 6)
Основою кожного святого життя має бути жива, постійна бесіда душі з Богом - у потаємниці людського серця, далеко від людей, віч-на-віч, так би мовити, із Самим Господом. Весь сенс молитви полягає в цьому безпосередньому, тісному особистому спілкуванні людини з Богом, у якому вона знаходить доступ до Престолу Всевишнього. Ми, без сумніву, скрізь і завжди в присутності Божій, але Сам Христос вказав нам на необхідність усамітнення в нашій келії для молитви, і досвід доводить нам усю користь такого усамітнення, коли воно входить у звичку.
Там, у цьому нашому святилищі, далеко від усього земного, людського, ми знайдемо джерело води живої для втамування нашої духовної спраги, там запалає з новою силою полум'я нашої віри, там нам дано буде крила для безпечного польоту над безоднею сумнівів і гріха. Будемо ж шукати усамітнення і в ньому знайдемо Отця нашого Небесного; у світлі обличчя Його, у живій свідомості Його батьківської любові ми навчимося молитися. Хоча Господь і не вимагає від нас, щоб ми молилися довго, і не бачить чесноти в багатослів'ї, нам необхідно, починаючи день, у якому чекає на нас, мабуть, немало труднощів і турбот, зміцнитися на шляху й почерпнути нові сили в усамітненні нашої келії. Там ми покладемо до Його ніг все те, що нас лякає в майбутній праці, і, закликаючи Його благословення на цю працю, осяяні Його світлом, сповнені Його Духом, озброєні молитвою, безстрашно підемо назустріч випробуванням, які чекають на нас.
Будемо впевнені, що щоразу, як ми постанемо перед Богом, навіть ненадовго, ми отримаємо благословення згори, і "Отець Небесний, що бачить таємне, віддасть тобі явно".
Про молитву
«Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолися Отцю твоєму, Який потайки» (Мф. 6: 6)
Основою кожного святого життя має бути жива, постійна бесіда душі з Богом - у потаємниці людського серця, далеко від людей, віч-на-віч, так би мовити, із Самим Господом. Весь сенс молитви полягає в цьому безпосередньому, тісному особистому спілкуванні людини з Богом, у якому вона знаходить доступ до Престолу Всевишнього. Ми, без сумніву, скрізь і завжди в присутності Божій, але Сам Христос вказав нам на необхідність усамітнення в нашій келії для молитви, і досвід доводить нам усю користь такого усамітнення, коли воно входить у звичку.
Там, у цьому нашому святилищі, далеко від усього земного, людського, ми знайдемо джерело води живої для втамування нашої духовної спраги, там запалає з новою силою полум'я нашої віри, там нам дано буде крила для безпечного польоту над безоднею сумнівів і гріха. Будемо ж шукати усамітнення і в ньому знайдемо Отця нашого Небесного; у світлі обличчя Його, у живій свідомості Його батьківської любові ми навчимося молитися. Хоча Господь і не вимагає від нас, щоб ми молилися довго, і не бачить чесноти в багатослів'ї, нам необхідно, починаючи день, у якому чекає на нас, мабуть, немало труднощів і турбот, зміцнитися на шляху й почерпнути нові сили в усамітненні нашої келії. Там ми покладемо до Його ніг все те, що нас лякає в майбутній праці, і, закликаючи Його благословення на цю працю, осяяні Його світлом, сповнені Його Духом, озброєні молитвою, безстрашно підемо назустріч випробуванням, які чекають на нас.
Будемо впевнені, що щоразу, як ми постанемо перед Богом, навіть ненадовго, ми отримаємо благословення згори, і "Отець Небесний, що бачить таємне, віддасть тобі явно".