Щоденник православного священика
Море житейське
«Ось, Він вбиває мене; але я буду сподіватися» (Иов. 13: 15)
Пливе корабель. І, хоч би якою глибокою була безодня морська, хоч би якими сильними були хвилі, хоч би якою лютою була буря, - все добре, поки вода в нього не проникла. Не в тому завдання мореплавця, щоб вивести корабель із моря, а в тому, щоб вода його не залила. Так і завдання життя християнина полягає не в уникненні турбот, випробувань, спокус, а в тому, щоб усе це не могло порушити його душевний спокій і залити його душу нестримною хвилею, не залишаючи місця нічому іншому.
Якщо залишити у своєму серці вільний доступ незліченним дрібним і великим турботам, що постійно облягають кожного з нас, вони дуже скоро породять у нас невдоволення, роздратування, гіркоту, і ми будемо тягарем для себе та інших. Наш похмурий настрій кидатиме тінь на все навколишнє, і від нас віятиме холодом.
Навчимося ж не піддаватися нашим турботам і труднощам і не перебільшуватимемо їхнього значення, тоді й душевний наш мир не буде порушено, і серед усіх цих бур ми завжди радітимемо.
Немає нічого відраднішого і втішнішого, ніж бачити людину завжди спокійну, мирну, радісну навіть серед багатьох і важких турбот. Така людина світить яскраво серед життєвого мороку, діє краще за всяку проповідь, може підбадьорити й підтримати брата, що сумує, і дати йому силу продовжувати важкий шлях.
"Нас карають, але ми не вмираємо, нас засмучують, а ми завжди радіємо"
(2Кор. 6: 9–10).
