Щоденник православного священика
Гріх бездіяльності
«Алкал Я, і ви не дали Мне есть... був хворий і у в'язниці, і не відвідали Мене"(Мф. 25: 42–43)
Тут люди засуджені не за дію, але за бездіяльність. Тут не вказується на якесь злодіяння стосовно братів голодних, хворих, ув'язнених, самотніх. Тут вказується на бездіяльність по відношенню до них. Ті, хто згрішив, бачили малих цих у скруті, в голоді, в спразі, в ув'язненні й наготі й не допомогли їм. Вони пройшли повз, повз людську скорботу і злидні, які вони могли б полегшити. Стогону людському не почули, а якщо він і долетів до них, то залишив їх байдужими. І ось ці упущення, це недбале ставлення до ближніх вважаються справжніми, тяжкими гріхами в очах Божих..
Багато хто з нас живе безтурботно, упускає нагоди допомогти іншим, полегшити їхнє страждання; вони не бажають зрозуміти, що цим грішать проти Самого Христа - залишають без участі Його в особі бідних братів, залишають без допомоги, без співчуття, без розради! Ми не думаємо, не зупиняємося над цим. Проте ж треба подумати і зупинитися. Треба запитати себе - чи християни ми не тільки на словах, а й на ділі. Якщо ж ми свідомо іменуємося учнями Христа, то як можемо жити без духу Його, без послуху Йому, як можемо залишити Його голодним і спраглим і відмовити Йому в тому єдиному, чого Він у нас просить, - у любові та відданості серця.
